„МЕШКАНЦІ КУТКА ЖИВОЇ

ПРИРОДИ ЗОЕНЦ”

Вступ

Однією із форм педагогічної діяльності, що забезпечує учням, юннатам глибокі й міцні знання з біології, прищеплює їм практичні навички по догляду за рослинами і тваринами, є створення та організація роботи в кутках живої природи.

Барвисті декоративні птахи, екзотичні рибки, невгамовні хом’ячки, морські свинки, овіяні легендами плазуни, чудернацькі комахи та різноманітні рослини привертають до себе увагу допитливих школярів.

Куточок живої природи є складовою частиною відділу біології Закарпатського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді. Він створений для проведення практичних занять, передбачених навчальними програмами гуртків, з метою поглиблення знань про живі організми, формування практичних умінь та навичок, вивчення, спостереження та догляду за рослинами і тваринами; організації дослідницької та природоохоронної роботи юннатів.

У куточку живої природи утримуються найбільш характерні хребетні та безхребетні представники тваринного (комахи, риби, земноводні, плазуни, птахи, ссавці) і рослинного світу (водорості, вищі рослини).

Спостереження за мешканцями, посильна дослідницька робота в цьому куточку дивосвіту проводяться протягом року незалежно від пори року та часу доби.

Практична діяльність – догляд за тваринками, нескладна селекційна робота пробуджує в учнів інтерес до глибшого пізнання біології тварин, етології, екології, виховує в них навички спілкування із живими істотами.

Заняття в кутку живої природи пробуджують в учнів і юннатів любов до рослин і тварин, всього живого, розширюють світогляд, збагачують духовно, виховують культуру поведінки в природі, привчають їх мислити простими екологічними категоріями.

Куток живої природи екоцентру включає:

- Внутрішнє приміщення площею 40 м², у якому розміщені демонстраційні акваріуми об’ємом близько 3000 л, тераріуми, акватераріуми, клітки з птахами та гризунами, інсектарні коробки.

- Водні та кімнатні рослини.

- Басейн з фонтанчиком.

- Лабораторію і підсобне приміщення для розведення рослин і тварин, лікування мешканців куточка.

На території розташовані:

- Пташник вольєрного типу.

- Крільчатник.

- Віварій для розведення гризунів.

- Юннатівська пасіка.

- Водойма для гідробіонтів.

Правильно спланована та добре організована робота в кутку живої природи має велике пізнавальне й виховне значення, а також є вагомим компонентом у підвищенні ефективності вивчення біології, охорони природи та подальшій професійній орієнтації учнівської молоді.

Юннати проводять дослідницьку роботу та спостереження в кутку живої природи за наступною тематикою:

- Сезонні та добові спостереження за поведінкою тварин;

- Вивчення умовних рефлексів;

- Створення умов для розмноження мешканців кутка ;

- Проведення селекційної роботи;

- Спостереження за явищами мімікрії, способами руху, характером живлення тварин.

Педагоги та юннати екоцентру проводять для гостей закладу екскурсії, надають консультації і поради з питань:

- Як влаштувати акваріум, тераріум;

- Акватераріум;

- Полідаріум;

- Як утримувати тваринок у неволі;

- Як правильно їх годувати та лікувати.

О. Геревич,директор ЗОЕНЦ

О. Величканич, методист відділу біології та дослідницько-експериментальної роботи ЗОЕНЦ

ЧЕРЕПАХА БОЛОТЯНА
(Emys orbicularis)

Інші назви – черепаха річкова, черепаха водяна, черепаха європейська.

Європейська болотна черепаха – вид прісноводних черепах. Є єдиним представником ряду черепахових у фауні України.

Будова. Довжина карапакса до 23 см, ширина до 17 см, висота до 8 см. Має форму овалу, гладенький, не має виступів. На щелепах немає зубів, їх роль виконують гострі рогові пластини. Вага дорослої особини до 1,5 кг. На ногах крупні кігті, між пальцями невеликі перетинки. Хвіст порівняно довгий, бере участь у маневруванні у воді. Карапакс забарвлений у темно-оливковий, темно-сірий кольори з жовтими рисками та плямами, можуть зустрічатись і особини чорного кольору. Пристосуванням до життя у воді є багаті капілярами вирости глотки та анальні міхури, які допомагають отримувати кисень з води. Пластрон має забарвлення від жовтого до темно-бурого. Голова та кінцівки темні, теж мають жовті невеликі плями.

Поширення. В Україні вид поширений повсюдно, в степовій зоні поширення пов’язане з басейнами великих річок (Дунай, Дніпро, Дністер, Буг). Оселяється у водоймах відкритих рівнин і у передгір’ях (заплави річок, озера, стариці, болота, меліоративні канали). Населяє водойми зi стоячою чи слабопроточною водою. В Карпатах зустрічається до висоти 500 м над рівнем моря.

Спосіб життя. Тривалість життя – кілька десятків років. Заселяє неглибокі спокійні водойми, тримається на невеликій глибині, повзає дном або плаває. Плаває досить швидко і спритно, по землі рухається значно повільніше, ніж плаває, але швидше за сухопутних черепах. Виходить на берег грітися на сонці, при цьому може віддалятись від водойми на кілька сотень метрів. Пірнає, тривалий час може знаходитись під водою, однак у період активного руху спливає на поверхню кожні 15 – 20 хвилин, щоб запастись повітрям. Активна вдень, вночі спить на дні водойми. Як правило, тримаються неподалік від водойми й при найменшому натяку на небезпеку миттєво пірнають на дно, де можуть закопуватись у мул.

Болотна черепаха всеїдна тварина. Харчується як у воді так і на суші. У воді раціон зазвичай складають молюски, личинки комах, дрібні ракоподібні. Іноді полює на рибу та земноводних, але хребетні тварини не є основним кормом черепахи. На суші полює на комах та багатоніжок. Може поїдати падло. Крім того може харчуватися рослинною їжею (водорості та вищі рослини), але така їжа становить тільки невелику частину раціону. Зиму проводить у сплячці на дні водойми.

Парування у травні. Самки відкладають яйця у ямки, викопані у ґрунті. Панцир новонароджених сягає 23-33 см. Статевозрілими болотяні черепахи стають у віці 6-15 років.

Загрозою існування популяцій черепахи болотяної часто є масовий відлов з метою утримання в тераріумі. В умовах неволі черепаха живиться рибою, дощовими червами, сирим м'ясом.

ГЕКОН ТОКІ

(Gekko gecko)

Поширення: Південно-Східна Азія (вологі тропічні ліси, передгірні ліси, зарості чагарників, населені пункти і міста).

Спосіб життя: Гекон токі веде нічний спосіб життя, полюючи на всіляких комах, павуків, дрібних ссавців (в першу чергу мишей), а також на птахів, маленьких змій і навіть на власних родичів. Гекони, що мешкають в житлових будинках, теж виходять на промисел у вечірніх сутінках і починають старанно винищувати мух, що докучають нам, москітів, нічних метеликів і навіть дрібних гризунів, чим в багатьох країнах здобули собі пошану людини. Уміння лазити по вертикальних поверхнях дуже корисне в полюванні на комах. Гекон токі – агресивний і напористий хижак, що ревниво охороняє свою мисливську ділянку. Самці часто перекликаються один з одним характерними криками „то-кє”, даючи знати сусідам, що територія зайнята, і люто захищають свій притулок від чужаків. Перш ніж вступити в бійку, суперники приймають загрозливий вигляд – сильно роздуваються, заковтуючи повітря і широко роззявляють пащу. Як правило, сутичка зводиться до з’ясування відносин за принципом „хто кого проковтне” – іншими словами, перемагає крупніший самець. Спійманий гекон застережливо шипить і енергійно захищається, кусаючи кривдника до крові. Подібно багатьом ящіркам він може врятуватися втечею, залишивши хвіст в зубах у ворога. Довгим язиком гекон очищає від грязі луски, якими захищені пристосовані до нічного бачення очі. Гекон – бажаний квартирант в людському житлі, оскільки він сумлінно винищує комах і дрібних гризунів.

Тривалість життя – 8-12 років.

ЧЕРВОНОВУХА ЧЕРЕПАХА

(Trachemys scripta elegans)

Червоновуха черепаха належить до родини прісноводних черепах (Emydidae). Свою назву черепаха отримала через дві яскраво-червоні або оранжеві видовжені плями за очима.

Поширення. Здатність цих черепах жити в слабопроточних водоймах, переживати порівняно низькі температури і невибагливість до харчування дозволила їм розселитися далеко за межами свого природного ареалу на південному сході США. Черепах можна зустріти на південь від Північної Америки, у Південній та Центральній Європі, Південній Африці, Південно-Східній Азії. Червоновухі черепахи часто витісняють аборигенні види черепах.

Будова. Молоді черепашки народжуються з довжиною панцира близько 3 см. У свої перші півтора року вони здатні вирости до 7,5 см. Потім ріст сповільнюється, і черепаха збільшує свій ріст в середньому на 1-1,25 см в рік. Довжина панцира дорослої черепахи може сягати 25-30 см. Дорослі самки більші від самців, мають більш потужні щелепи.

Спосіб життя. Спарюванння в природі – з кінця лютого по травень. У неволі черепахи спарюються цілий рік. Зазвичай у кладці буває від 6 до 10 яєць. Кладок може бути декілька протягом року. Статевої зрілості досягають у 6-8 років на волі, в неволі самці стають зрілими у віці 4 роки, а самки – у 5-6 років. При хорошому утриманні червоновуха черепаха у неволі живе до 40 років.

Утримання червоновухих черепах у неволі значно складніше, ніж може здатися на перший погляд. Важливо пам’ятати, що хоча черепахи більшу частину часу проводять у воді, все-таки це не риби, і суша їм потрібна обов’язково. Тому житло для черепахи треба створювати з огляду на особливості її існування. Для дорослої червоновухої черепахи потрібен акваріум на 100-150 л. Для черепах 1-2 років можна обладнати акваріум на 25-40 л. Для відпочинку черепасі потрібно обладнати острівок, який має займати не менше 25% площі акваріуму. Бажано побудувати похилий (від самого дна) берег з грубою (але щоб не дряпала) поверхнею. На суші можна насипати грунт (гравій або землю) за умови, що він не буде зсипатися у воду. Рівень води повинен бути не менше ширини панциру черепахи, що дозволить їй перевернутися, якщо вона з якої-небудь причини виявиться на спині. Вода повинна бути чистою і теплою – 20-26°С. Помірно хлорована водопровідна вода не є небезпечною для черепах, але краще її відстоювати. Воду міняють по мірі забруднення, але не рідше 1-2 рази на тиждень. Можна встановити електричну помпу з фільтром і нагрівачем. Але і при наявності помпи, воду треба змінювати щотижня. Над острівком треба встановити лампу. Черепахи зазвичай гріються на суші. Острів конструюють на 20-30 см нижче краю акваріуму, оскільки активні черепахи можуть вибратися. Для черепах необхідне дозоване УФ опромінення (спеціальні ультрафіолетові світильники).

В раціон харчування краще включати всього потроху. Нехай це будуть дрібні шматочки сирого м’яса і риби (м’ясо потрібно нарізати шматочками і давати черепахам як в сирому, так і у вареному вигляді), рослинні корми – різноманітні водні рослини (особливо черепахи полюбляють ряску). Черепахи із задоволенням об’їдають водорості, що ростуть в акваріумі. Найпростіший спосіб поповнення запасів кальцію – годування черепах дрібною нежирною рибою разом з кістками, іноді – акваріумними або наземними равликами. Можна годувати черепах шматочками розмороженої риби родини окуневих. Якщо риба велика, слід обрізати реброві кістки.

завести

ЧЕРЕПАХА СЕРЕДНЬОАЗІАТСЬКА (Степова)

(Testudo horsfieldi)

Зовнішній вигляд. Панцир її невисокий, округлий, жовтувато-бурого кольору, з розпливчатими темними плямами. Розміри черепахи не перевищують зазвичай 20 см (рекордний екземпляр – 28 см). Самки в середньому помітно більше за самців. На передніх кінцівках – по 4 пальці, на стегнах ззаду по декілька дрібних рогових горбів.

Поширення. Середньоазіатська черепаха поширена в південних районах Казахстану, по всій рівнинній Середній Азії, в Північно-східному Ірані, Афганістані, в північно-західних районах Індії і Пакистану.

Спосіб життя. Мешкає в глинистих і піщаних пустелях з чагарниками полину, тамариску або саксаулу, в передгір’ях до висот 1200 м над рівнем моря, в долинах річок, на сільськогосподарських землях. Чисельність її в багатьох місцях дуже висока. У раціон середньоазіатських черепах входять всілякі ефемери, а також сходи чагарників і сільськогосподарських культур — динь, кавунів, пшениці, бавовни та ін. Інколи вони поїдають і дрібних комах, їдять послід або гризуть сухі кістки. Якщо поблизу є вода, черепахи охоче і багато п'ють її, особливо в спекотну пору року. Проте за наявності соковитої рослинності вони можуть зовсім обходитися без води.

Ранньою весною черепахи виходять із зимовочних притулків і через декілька днів вже приступають до розмноження. Вагітність триває 60-70 діб. Вже в травні – червні самки відкладають по 2-5 яєць завдовжки по 5 см, встигаючи за короткий сезон зробити три кладки. У серпні – жовтні з яєць вилуплюються черепашки і залишаються зимувати в землі, виходячи на поверхню лише навесні наступного року. Хоча вони за зиму підростають, але панцир їх ще м'який, і тому вони легко стають здобиччю лисиць, вовків, воронів, орлів. Дорослі черепахи є здобиччю гієн, які одні здатні розгризати їх панцир. Дорослі черепахи, закінчивши клопіт по розмноженню і відкладанню яєць, вже в червні квапляться залягти в сплячку, оскільки ефемерна рослинність до цього часу вигоряє. Для цього вони риють нори самостійно або розширюють нори піщанок і тушканчиків. Черепахи зростають повільно і стають статевозрілими лише на десятому році життя. До 20 – 30 років тварини досягають довжини 18 – 20 см і ваги 1,5 – 2 кг.

Утримання в неволі. У неволі середньоазіатські черепахи живуть дуже добре, при чіткому режимі швидко звикають до місця і часу годування. Охоче поїдають салат, кульбабу, м’якоть кавунів і динь, а також капусту, яблука, моркву. Найважливіше для них – це велика кількість тепла і світла. Зимівля для черепах необов'язкова.

Черепаху бажано вигулювати по 1 годині на сонці в теплу погоду влітку, але за нею треба стежити.

Якщо черепахи б'ються або дуже агресивні – їх необхідно розсадити. В інших випадках черепах одного або різних видів можна утримувати в одному тераріумі.

Сухопутні черепахи періодично линяють. Міняється лише шкіра на лапках і голові. В цей час потрібно викупати черепаху в теплій воді з додаванням 1 ложки соди. Після купання шкіру змащують рослинною олією. Крім того для підтримки чистоти в догляд за черепахою входить і обов'язкове купання 1 раз на тиждень. Для цього набираємо у ванну теплу воду (+30°С) і садимо туди черепаху. Вода повинна покривати її лише на третину. Акуратно протираємо черепаху водою з милом, стежачи, щоб мило не потрапляло їй в очі. Відмокати у ванні черепаха повинна не більш як півгодини, після чого її потрібно витерти. Для зміцнення панцира можна змащувати його після купання оливковим маслом. На куточках рота черепахи інколи засихають залишки їжі. Їх потрібно обережно змити під час купання.

Якщо ви правильно утримуєте свою черепаху, її кігті і дзьоб завжди будуть в нормі. Але якщо корма і підстилка дуже м’які, дзьоб і кігті черепахи сильно відростатимуть. В цьому випадку їх потрібно підрізувати. Погляньте на лапку черепахи на просвіт – ви побачите, що кінчики її кігтів прозорі і не мають кровоносних судин. Ці кінчики можна видалити. Але не намагайтеся зробити це звичайними ножицями, вам знадобляться кусачки. Краї дзьоба, що відросли, теж обкушуються кусачками, а нерівний край підрівнюється пилкою.

ПІЩАНКА

(Mariones meridianus)

Піщанки, також відомі як „пустельні щури” – підродина гризунів родини мишевих (Muridae).

Поширення. Батьківщина піщанок – степи Казахстану, Монголії та Далекого Сходу.

Зовнішній вигляд. Піщанок відрізняє пухнастий довгий хвіст, який на кінчику переходить у своєрідну “щіточку”. Вага близько 70-120 грамів, довжина 15 см. Самці більші за самок. Ці тварини полюбляють стояти на двох ніжках і так „випрошувати” собі їжу.

Спосіб життя. В природних умовах піщанки живуть в норах сімейними колоніями – батько, мати і кілька виводків, причому не змінюють партнерів протягом життя (3-4 роки). Термін вагітності – близько 25 днів. Самця від самки не відсаджують, тому що він допомагає їй виховувати нащадків. Піщанки часто вилазять з нір грітися на сонці, де й засинають. Сонних біля нір, їх дуже легко ловлять хижі птахи.

Утримання в неволі. Бажано, щоб кліматичні умови були максимально наближені до природних, тобто сонячних і теплих. Своєрідну нірку тваринка будує сама, одразу після того як замінити їй підстилку. Дуже люблять гризти папір чи все, що піддається їх гострим зубам. Вдень вони здебільшого сплять.

Дуже доброзичливі створіння, але приручати їх потрібно у віці до 6 місяців, тому що потім вони дуже важко піддаються дресируванню.

Піщанки їдять злаки, різне насіння, горіхи. Також обов’язково вводити в раціон свіжі овочі та фрукти (моркву, буряк та навіть банани і апельсини). Обов’язково має бути поїлка з водою. Тварини люблять гризти гілки бука, берези, клена, ліщини та плодових дерев. Слід пам’ятати, що при будь-якому харчуванні кормові зерна, зокрема овес, мають стати основою раціону гризунів, адже вони містять найбільше вуглеводів. Якщо ви не вирощуєте ці рослини, то можете купити у зоомагазинах спеціалізовані корми „Рокі-1” (для мишей, пацюків та піщанок), до складу яких входять усі потрібні тваринам мікроелементи та вітаміни. Є й корми „Супер-меню” з додатковою складовою частиною – сухофруктами.

УДАВ ЗВИЧАЙНИЙ

(Constrictor constrictor)

Удав звичайний – неотруйна змія з підродини удавів.

Поширення. Від Мексики через всю тропічну і екваторіальну Америку аж до центральних районів Аргентини.

Зовнішній вигляд. Ефектно забарвлена змія завдовжки 2–3 м (до 5,5 м), вагою 30-50 кг. Основний ясно-бурий, червонуватий або кавовий фон спини покритий широкими темно-бурими перехопленнями з яскравими жовтими плямами усередині, а з боків йдуть ромбоподібні темні плями, облямовані світлим обідком і з жовтою плямою усередині.Втім, малюнок на тілі удава настільки варіативний, що можна описати ряд інших варіантів. На сонці луска удава виблискує сильним металевим відблиском, що переливається при русі змії. На території проживання удав утворює близько 6 підвидів, настільки відмінних і по зовнішності і по біології, що раніше деякі з них вважали самостійними видами.

Спосіб життя. Удави віддають перевагу тропічному дощовому лісу, проте в Перу і Аргентині вони зустрічаються і в саванах. Удави населяють великі за територією й різнорідні простори. Звичайний удав не уникає також і освоєних земель, часто зустрічаючись поблизу людського житла, де полює на гризунів і ящірок. Він обвиває здобич кільцями свого тіла і стискує її до зупинки дихання. У деяких районах удав навіть майже „одомашнений” – місцеві жителі тримають удавів в будинках і коморах, і ті справно ловлять щурів і мишей. Харчовий раціон дуже різноманітний – ящірки, гризуни (агуті, паку, сумчасті опосуми), птахи (качки, голуби) і багато інших дрібних тварин. На острові Таїланд звичайний удав вибрав об'єктом полювання завезених туди мангустів, і на нього покладають великі надії в цьому відношенні, оскільки шкода від мангустів значно перевищила очікувану від них користь. В період розмноження, який настає в різний час в кожного підвиду, звичайний удав приносить від 15 до 64 живих дитинчат довжиною до 50 см кожен. За два роки вони зростають довжиною до 3 м і стають статевозрілими.

Умови утримання в неволі.Для утримання цього удава потрібний просторий тераріум горизонтального типа, але із зручними гілками, просторим басейном. Як правило, звичайні удави дуже спокійні і не потребують “схованок”. Оптимальна температура утримання удавів 25-32°С вдень і 20-22°С вночі. У неволі змії охоче поїдають мишей, щурів, морських свинок, хом'яків, кроликів і курчат. З розмноженням звичайного удава, немає складнощів. Якщо змії здорові, вони після підготовки (зниження температури до 18°С, укорочення тривалості світлового дня до 6-8 годин) або навіть без неї спарюються в лютому – березні. Молоді змії в кількості до 60, що мають довжину від 35 до 50 см, з’являються на світ через 150-210 днів після першого спарювання. Линяють вони перший раз через 1-3 тижні після народження. З вирощуванням молодняка немає проблем – відразу після першої линьки удави починають їсти мишей, зростають швидко і до 3 років досягають статевозрілості. Удави живуть в неволі близько 10 років, але інколи і значно довше – до 23 років.

МОРСЬКА СВИНКА

(Cavia porcellus)

Морська свинка (Cavia porcellus) – ссавець з групи гризунів родини спинкових.

Вперше морські свинки були приручені близько 5000 р. до н. е. гірськими племенами Андів, які їх вирощували для того, щоб їсти. До Європи морська свинка потрапила через океан з Північної Америки. Припускають, що назва „морська свинка” пішла від того, що під час довгих подорожей по морю, цих маленьких тваринок брали з собою й використовували як їжу (зумовлено тим, що морські свинки ростуть та розмножуються досить швидко).

Зовнішній вигляд. Довжина тіла, від 25 до 35 см, залежить від породи, хвіст відсутній, у породистих свинок – висячі вуха, широка тупа морда. Дорослий самець важить 1000-1500 г, а самка – 800-1200 г. Природнє забарвлення – коричнювато-сірувате, з більш світлим черевцем. Породи домашніх морських свинок поділяються на групи: короткошерсті (селфи, крестеди, гладкошерсті), довгошерсті (шелті, текселі, перуанська, мерино, розетчаста тощо), жорсткошерсті (абісинці, американські тедді, рекси тощо), породы без хутра і з невеликою кількістю хутра (болдуін, скінні). Будова тіла домашніх морських свинок значно відрізняється від будови тіла їх диких сородичві більш округлими формами.

Тривалість життя морських свинок в середньому близько 7-8 років. Вагітність морської свинки триває від 60 до 70 днів. Народжуються 2-5 дитинчат. За кілька тижнів до родів самця потрібно помістити в окрему клітку. За малюками доглядає тільки самка. Вони стають самостійними у віці 1 місяця, тоді ж вони досягають статевої зрілості, у 5-6 місяців здатні до розмноження.

Харчування.Основний корм морських свинок – якісне сіно, воно повинно бути у вільному доступі як зимою, так і влітку. З причини особливої будови травної системи свинки вживають їжу часто і маленькими порціями. Сіно сприяє нормалізації роботи травної системи, окрім того завдяки сіну певним чином сточуються зуби.

Морська свинка, як різновид гризуна, потребує злакової їжі. Можна придбати готовий корм у магазині. В залежності від виробника він може включати в себе пшеницю, ячмінь, овес, просо, кукурудзу, горох, арахіс, насіння соняшника, зерновий гранулят та вітамінно-смакові добавки. Щоб забезпечити морську свинку необхідними вітамінами, треба додавати в її раціон свіжі овочі і фрукти. Попередньо овочі і фрукти необхідно мити. Морських свинок не можна годувати картоплею, цибулею, бобами. Всі види капусти, моркву, огірки, буряк, яблука та банани можна давати. Також морських свинок можна годувати різноманітними травами і зеленню. Але пам'ятайте, що не можна збирати траву біля узбіч доріг та в місцях вигулу собак. Взимку свіжу траву може частково замінити сіно.